Новорічні свята - час дивовижних емоцій та подій. З дитинства кожен з нас чекав ці дні аби зазирнути під ялинку та провести довгоочікувані вечори у колі близьких. Але війна змінила все.
Велика кількість людей зараз знаходиться далеко від своїх рідних, які залишились у зоні бойових дій. Інші сподіваються на повернення своїх рідних з поля бою. На жаль, є і ті сім'ї, які більше не зможуть зібратися за святковим столом всією сім’єю через втрату найрідніших на війні. Особливо складно втрати переживають діти. Їм потрібна особлива підтримка, увага та турбота.
Саме тому вже вдруге мережа АЗК SOCAR спільно з благодійною платформою dobro.ua та фондом “Діти Героїв” втілюють новорічну ініціативу, спрямовану на привітання дітей Героїв.
Як долучитись та створити новорічне диво для малечі?
- На будь-якій АЗК SOCAR придбайте особливу листівку з малюнками дітей, на якій вони зобразили свої мрії.
- Листівку можна залишити собі на згадку або написати теплі новорічні побажання дитині та покласти її у спеціальну поштову скриньку на АЗК.
- SOCAR гарантовано доставить ваше привітання маленькому адресатові! Гроші від продажу благодійних товарів будуть спрямовані на проєкт підтримки діток Героїв.
Наша мета - привітати сотні діток, але завдяки вашим внескам їх кількість може збільшитися. Давайте робити добро разом!
" />
«Новорічний настрій з happy socks»: історія 6-річної Богдани, яка зберігає пам’ять про щасливі святкові вечори разом зі своїм татом.
Богдана до війни росла у повноцінній люблячій сім’ї разом з татом та мамою. Дівчинка мала особливі стосунки зі своїм батьком, який майже весь вільний час був поруч з нею. Богдана у всьому намагалася його копіювати, тому чоловік був для дівчинки найкращим прикладом для наслідування. Разом вони гралися, обмінювалися історіями, мріяли про майбутнє.
У них був сімейний звичай – на новорічні свята дарувати одне одному шкарпетки з кумедними малюнками. Цю традицію започаткував батько, коли одного разу йому вдалося зробити такий веселий подарунок на Новий Рік. Тож далі щороку всі члени сімʼї шукали незвичайні та найкумедніші шкарпетки, щоб зробити традиційний сюрприз одне одному. Завжди сміялися, розгортаючи подарунок, намагались відгадати, що цього разу отримають. Ця традиція святкових «happy socks» створювала настрій та робила свята незабутніми, а по шкарпетках могли навіть пригадати кожне святкування.
Богдана навіть не могла уявити, що може бути якось по-іншому. Але в країну прийшла повномасштабна війна, в результаті якої загинув її тато, захисник України. Дівчинка досі не може оговтатись після втрати найріднішої для неї людини. Щоб хоч трохи відволікти дитину та повернути її до життя, мама віддала доньку на заняття з дзюдо.
Зараз Богдані 6 років. Вона продовжує відвідувати спортивні заняття і скоро почне займатися з психологом від БФ «Діти Героїв». Як і інші українські сімʼї, сімʼя Богдани вірить у краще і попри війну чекають свята. Хочуть поставити ялинку та приготувати щось смачне. Сама ж Богдана все ще вірить в чудо і сподівається знайти новорічний подарунок під ялинкою.
На подарунок для Богдани
“Цього року ховати під ялинку подарунки я вже не буду”- історія 5-річної Вероніки, батько якої зник безвісті на війні.
До війни Вероніка жила в щасливій родині: мама, тато та старший братик Єгор. Батько Роман завжди з ніжністю ставився до донечки. Особливими та довгоочікуваними для родини завжди були новорічні свята, які проводили вдома. Вероніка з братом починали обирати подарунки ще задовго до Нового року, щоб Санті вистачило часу знайти та доставити вчасно під ялинку саме той бажаний подарунок, про який вони мріяли. А ще обов'язково потрібно було зробити сімейне фото, щоб свято надовго залишалося у пам’яті.
Сім’я наче мала передчуття, що треба цінувати час, проведений разом, та фіксувати всі щасливі моменти, яких було так багато у мирному житті. Але з початком повномасштабного вторгнення життя родини повністю змінилося. Батько з перших днів війни вступив до ЗСУ. А 15 вересня 2022 року родина Вероніки відчула страшний біль від звістки, яку отримала - чоловік і батько двох дітей безвісти зник на війні. Втрата рідної людини глибоко торкнулася дітей.
Від того страшного дня вже минуло більше року, а сім’я досі не може впоратися з відчаєм та смутком. Намагається звикати до нових реалій життя, але з усім справлятися складно без дорогого та люблячого чоловіка. “Наша сім’я ще продовжує проходити трансформацію. Є відчуття, що час ніби зупинився. За цей час діти дуже подорослішали, особливо старший син Єгор. Саме він був першим, хто дізнався від мене про те, що сталося з батьком”, - розказує мама дітей.
Вероніці сказали, що тато зник і не знають, чи повернеться додому. Деякий час здавалося, що на дівчинку звістка взагалі ніяк не вплинула: вона настільки глибоко заховала свій біль та відчай про найріднішу людину, що на зовні цього не показувала. Через це вона не могла ділитися своїми переживаннями з іншими. Батько для Вероніки був цілим всесвітом. А ще вона вірила, що все-таки одного дня отримає дзвінок від свого улюбленого татуся і знову буде все, як раніше.
Через через деякий час Вероніка все-таки змогла відкритися, бо вже не могла стримувати в собі емоцій та сліз. Вона завжди була дуже творчою дівчинкою, і зараз саме це допомагає їй справлятися з переживанням та болем. Вона почала більше плести з бісеру та в'язати, і це дозволяє їй сконцентруватися та заспокоїтися.
Цього року, як і раніше, Вероніка завчасно обрала подарунок. Вона хоче зв'язати теплий плед, який буде зігрівати її холодними зимовими вечорами. Але тепер дівчинка вже не чекає подарунка під ялинкою, бо перестала вірити в новорічне чудо. Та все-таки вона мріє про святковий настрій, хоче прикрасити ялинку і вікна різдвяними декораціями. Вона дуже хоче, аби вся її родина зібралася за святковим столом. Вероніка переконана, що батько також буде серед них, бо він завжди залишається в родині. Сподівається, що повітряної тривоги в цю новорічну ніч не буде і українці зможуть хоч трішки насолодитися святом.
На подарунок для Вероніки
«Мрію про м'якого ведмедика»: Історія Софійки, яка мрії про друга
Багато часу знадобилося 7-річній Софійці, щоб трохи оговтатися після важкої втрати батька, хоча сум у серце залишиться на все життя. Люблячий тато завжди поруч в її думках, батько-герой, який пішов на війну, щоб надати можливість щасливого життя своїй дитині та усім українцям. Софія пам’ятає як вони готувалися до святкування Нового року. Як разом збирались за великим столом, запрошували у гості своїх бабусь й дідусів, багато розмовляли, жартували, мріяли, дарували подарунки. Софійка відчувала себе найщасливішою дитиною на світі.
З початком війни батько пішов захищати рідну землю, а Софія з мамою переїхала з окупованої території. Бабусі та дідусі дівчинки залишилися в рідному місті вирішивши, що не покинуть домівку, в якій пройшло їх життя.На новому місті дівчинці дуже не вистачає рідних, які були поруч з нею с самого дитинства. А взнавши що батько загинув, Софійка й зовсім закрилась, довго відчувала сильний біль та тривогу.
Тільки підтримка близьких людей, відчуття того, що вона не залишається одна, що в неї є любляча родина, потроху повернуло дівчинку до життя.Цього року Софійка святкуватиме Новий рік разом з мамою і дівчинка мріє, що скоро прийде той день, за одним столом зможуть зібратися її рідні, які залишились на окупованій території.
А ще Софія мріє про м'якого ведмедика на Новий рік. Вона вірить, що Санта взнає її бажання та в неї нарешті з’явиться друг, з яким вона зможе ділитися своїми дитячими секретами.
На подарунок для Софії
«Мій син почав боятися, що через війну може втратити ще й мене…»,-
мама 6-річного Вані, який дуже важко переживає втрату свого батька
Ваня до війни завжди радів новорічним святам. Писав листи до святого Миколая та з нетерпінням чекав на різдвяне чудо. Вся сім’я, мама, тато та Ваня, святкувала разом у родинному колі з ялинкою та подарунками. Завжди було дуже весело, загадували бажання, мріяли про майбутнє. Так було поки в країну не прийшла війна. Зараз Вані 6 років. Війна, втрата батька, нескінченні сирени – все це негативно вплинуло на дитину. Хлопцеві важко справлятися з такими викликами долі.
«Після смерті батька в Івана з'явився страх, що він може втратити ще й свою маму. Він часто плаче та нервується», - каже мама Вані.
Трохи заспокоїтися та забути про хвилювання йому допомагає малювання та ліплення. Тоді хлопчик може трохи розслабитися та знайти внутрішній спокій. А ще Вані допомагають часті прогулянки з мамою, під час яких він відволікається від негативних думок та емоцій. Мама намагається з ним багато розмовляти, згадує про ті часи, коли не було війни, наче намагається, щоб пам'ять зберегла навіть дрібниці того щасливого життя, яке вони втратили. Минулого року родина зустрічала новорічні свята вже без батька. Хоча не було бажання святкувати, але мама Івана вирішила зробити все можливе, щоб підтримати дитину та створити для нього святковий настрій. Вона прикрасила ялинку та навіть підготувала подарунок.
Цього року Іван хоче підготувати листа до святого Миколая та попросити в нього подарунок - смартгодинник. Цей гаджет нагадуватиме йому про заплановані справи і допоможе контролювати режим дня. І хоча цього року особливих святкувань в родині теж не буде, але ми можемо подарувати хоч трохи тепла цьому хлопчику та приготувати для нього подарунок від святого Миколая.
На подарунок для Вані
«Цього року хочу спіймати Санту, щоб він виконав найзаповітніше бажання - повернув мого тата», - Історія 10-річної Ангеліни, яка втратила батька через повномасштабне вторгнення.
Ангеліна дуже подібна на свого батька, тому вона завжди була “татовою донечкою”. Може саме тому й відносини в них були незвичайними – дуже близькими та теплими. До війни, як і всі родини в Україні, чекали на новорічні свята. Святкували родиною вдома. Ангеліна кожного року придумувала нові “пастки” для Санти, намагаючись його спіймати. Для цього від самого ранку починала готувала різні смаколики, щоб потім розкласти їх в різних місцях та зловити цього чарівника. До опівночі чекала на нього з торбинкою. І коли, не дочекавшись, засинала, батьки на місце гостинців клали подарунки. А самі із задоволенням пригощалися смаколиками.
Коли почалася війна, батько пішов на війну. Він старався телефонувати Ангеліні майже кожного дня, бо дуже сумував за своєю маленькою принцесою. Хвилювався за свою сім’ю та всіляко намагався підтримувати навіть коли не був поруч. На жаль, одного дня його життя обірвалося на полі бою. Після втрати батька Ангеліна стала дуже вразливою та емоційною. Мама підтримує її та заспокоює, щоразу намагається відвертати від неї зайві хвилювання. А ще Ангеліна почала більше малювати, щоб таким чином висловити свої почуття та відволіктися від негативних думок. Цього року Ангеліна мріє зустріти Новий рік разом з рідними, які завжди підтримують її. Це мама, бабуся, дідусь та кошенятко Нікіта.
Дівчинка має найзаповітніше бажання до Санти, яке, на жаль, він ніколи не зможе виконати. Але ми можемо подарувати їй відчуття свята, тепла та турботи і дати можливість мамі дівчинки, попри важкі для родини обставини, покласти у “пастку” новорічний подаруночок від Санти.
На подарунок для Ангеліни
«Тато поруч, просто фізично я його не бачу», — історія 15-річної Тамари, батько якої загинув, захищаючи Маріуполь.
Тамара росла в люблячій родині – батько, мама, старший брат. Тато в родині був тією опорою, на якій трималось все. Він всіх об'єднував, піклувався про всіх разом і кожного окремо. Тамара завжди відчувала сильний емоційний зв'язок з батьком.
До війни новорічні свята для Тамари завжди були особливими, адже вони збиралися всією родиною разом, а батьки дарували омріяні подарунки. Спільні подорожі та незабутні враження від нових міст та країн мали стати чудовою традицією для родини, яку вони започаткували у 2022 році. Але, на жаль, втілити цю традицію вдалося лише один раз.
Батько Тамари, Олег Катрич, був на передових позиціях, захищаючи країну від російського агресора ще з 2014 року. Родина завжди вірила, що найстрашніше їх обійде стороною. Сподівалися на краще навіть коли батько прийняв рішення йти воювати в оточений Маріуполь.
Втрата чоловіка та батька стала великим ударом. В одну мить зруйнувалось все. Проте родина пишається чоловіком, яким героїчно став на захист Маріуполя.“Я пишаються своїм батьком-Героєм, який не міг обрати інший шлях і залишився відданим своєму обов'язку”, — каже Тамара.
Тамарі дуже не вистачає батька. Вона відверто ділиться, що любить свого тата і відчуває його присутність, хоча фізично не може його бачити. Малювання допомагає Тамарі відволіктися від реальності. Дівчинка відображає свої внутрішні переживання за допомогою фарб, олівців та графічного малювання на комп'ютері.
Цьогоріч родина не має очікувань щодо святкування нового року. Всі ще дуже важко переживають втрату чоловіка та батька. Але у Тамари є маленька мрія. Одного разу, під час відвідування магазину разом з татом, Тамара помітила велику іграшку-обіймашку в формі "Акули". Зараз Тамарі надто бракує вечірніх обіймів тата та його підтримки. Тому дівчинка мріє про ту іграшку-обіймашку, яка надаватиме трохи тепла, якого їй так не вистачає зараз.
На подарунок для Тамари